Тема 1. Історичні передумови формування української державності.
План.
- Початок людського життя на Україні.
- Найдавніші землероби та скотарі. Трипільська культура.
- Давні слов’яни.
1.Сліди перебування людини на території України збереглися з найстарішої доби існування людини взагалі — з часів раннього палеоліту (кам’яної доби). Стоянки первісних людей епохи раннього палеоліту (близько мільйона років тому) було виявлено в селі Королеве на Закарпатті, у селі Лука-Врублевецька на Подністров’ї. Люди жили невеликими групами, видобували вогонь, полювали на дрібних тварин і займалися збиральництвом.
Археологи на території України виявили поселення людей часів пізнього палеоліту (35–10 тис. років до н. е.). Із цих поселень, де знайдено знаряддя праці з кременю і кісток мамонта (окремі навіть з орнаментом), найбільше досліджені стоянки в Києві на Подолі, у селі Мізин на Чернігівщині, поблизу Кривого Рогу. Загалом на території України знайдено близько 500 поселень, де проживало до 20 тис. осіб.
Тогочасний клімат України характеризувався різким похолоданням,що було пов’язане з наступом льодовика. Земля перетворилася налісотундрову зону. Змінився тваринний і рослинний світ. Характерною особливістю пізнього палеоліту була відносна осілість населення. Села складалися з 5–8 житлових споруд, насамперед зимових увигляді яранг, де мешкало 40–50 осіб. Удосконалилися й урізноманітнилися знаряддя праці. У цей час завершується фізичне й розумове формування людини сучасного типу (Homo sapiens).У добу мезоліту клімат стає набагато м’якшим, оскільки останній льодовик у Європі зник приблизно 2 тис. років до того. На території України виявлено сотні мезолітичних поселень.Населення було відносно осілим.У цей період почали використовувати лук і стріли, приручати диких тварин, спочатку собак, а згодом — свиней. Поширилося рибальство. Індивідуалізація виробництва і споживання підвищила роль парної сім’ї.
Останньою стадією кам’яного віку була доба неоліту, що тривалаз VІ до ІІІ тисячоліття до н. е. Найхарактернішою для цього періоду була поява нових форм господарської діяльності людини — скотарства і землеробства, тобто перехід до свідомого виробництва продуктів харчування. У цьому зв’язку з’явилися досконаліші типи кам’яних сокир, ножів, виникли нові способи обробки каменю — шліфування, свердління, розпочалося виготовлення керамічного посуду.В Україні виявлено близько 500 неолітичних поселень у районахрічок Дніпра, Південного Бугу, Десни, Дністра, Сули та ін.
У цей період підвищується роль сім’ї. Зміцнюється родова община.Основу виробничих відносин становить спільна власність роду на знаряддя й продукти праці та на певну територію. Починають виникати територіальні зв’язки, які сприяють появі сусідських общин, а згодом і племені.
- У ІV–ІІІ тисячоліттях до н. е. на території України відбуваєтьсяперехід до енеоліту (мідно-кам’яного віку), для якого характерні виробництво і обробка міді. Цей період залишив численні пам’ятки, які знаходять на всій території України. Особливо багато їх на околицях Києва і в долині Дніпра. Від села Трипілля на Київщині до Карпат та нижнього Дунаю залишилися сліди життя людини доби енеоліту, і культура цього періоду дістала в науці назву трипільської (наприкінці XІX ст. саме в Трипіллі вперше виявлено її пам’ятки). Проживали трипільці в поселеннях поблизу річок по 600–700 осіб. Будівлі поділялися на житлові й господарські; розміщувалися рядами або ко-
лом. На пізньому етапі поселення значно збільшилися й налічували 1–1,5 тис. будинків. Трипільці займалися орним землеробством і скотарством. Використовувалося рало. Великого розвитку досягло виробництво кераміки, яка була позначена вишуканістю й розмаїттям форм,оздоблена різноколірним орнаментом. Особливо були поширені жіночі статуетки.
На основі територіальних общин формуються племена. Підвищується роль чоловіків у суспільстві, господарською основою стає патріархальна сім’я, що свідчить про перехід від матріархату до патріархату.
Долю трипільських племен остаточно не з’ясовано. Мабуть, вони розпалися на кілька груп. Частина їх залишилася на місці, інші започаткували нові етномовні групи Східної Європи та Азії.
У другій половині ІІІ тисячоліття до н. е. на території України розпочалася бронзова доба. Її характерна особливість — поширення виробів з бронзи. Це сприяло появі нових видів знарядь праці і зброї.Основними видами господарської діяльності залишалися землеробство (лісостеп) і скотарство (степ). Розвиток землеробства й обміну,а також боротьба за території спричинилися до створення великихсоюзів племен на чолі з вождями. З відкриттям і використанням заліза в історії України почалася
нова доба, що характеризувалася руйнуванням старих соціально-економічних структур. У цей період завершується процес розпадупервіснообщинного ладу і розпочинається перехід до станово-класового суспільства.
З початку VІІ ст. до н. е. історичний процес на території України був позначений впливом давньогрецької цивілізації — як у матеріальному, так і в соціально-економічному й духовному аспектах. Це прискорило формування станово-класового суспільства, сприяло зародженню державної традиції.Археологічні розкопки, окремі писемні джерела (передусім грецькі)
свідчать, що серед народів, які колись населяли українську землю,першими на шлях державотворення в І тисячолітті до н. е. стали кочові племена Північного Причорномор’я — кіммерійці, скіфи, сармати та ін. На початку І тисячоліття до н. е. у степах Північного Причорномор’я оселилися кіммерійці — найдавніший історичний народ на території України, про який, зокрема, писав Гомер в “Одіссеї” (VІІІ ст.до н. е.). Вчені припускають, що кіммерійці належали до одного з фракійських племен. Головним заняттям кіммерійців було кочове скотарство. Вони мали військові кінні загони, здійснювали воєнні походи, поступово переходили від військової демократії до станово-
класового суспільства на основі рабовласницького способу виробництва. Військово-політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VІІ ст. до н. е. і розпалося під натиском скіфських племен.
У VІІ ст. до н. е. в південноукраїнських степах з’являються скіфи — племена іранського походження. Вони захопили територію лісостепової зони України. Давньогрецький історик Геродот поділяв скіфів на чотири групи: царські, кочовики, скотарі й орачі. Верховна влада у Скіфії належала царям.Розквіту скіфська державність досягла в VІ–ІV ст. до н. е. Про це свідчать, зокрема,відомі скіфські кургани. Скіфи створили високу матеріальну культуру, істотно вплинули на хліборобське населення лісостепової України. Наприкінці ІІІ ст. до н. е. під натиском сарматів скіфи відійшли до Нижньої Наддніпрянщини і у Степовий Крим. З ІІІ ст. до н. е. в Північне Причорномор’я зі сходу почали проникати сарматські племена (також іранського походження). За два століття вони захопили межиріччя Дону і Дніпра, а згодом — Дніпра і Дністра. Шість століть вони правили у степах Північного Причорномор’я, мали зв’язки з грецькими і римськими містами Причорномор’я. Загалом на території України, за свідченням грецьких і римських авторів, протягом І–ІІ ст. н. е. проживало багато племен і народів,що змінювали одне одного.
Велику роль в історії України відігравали античні міста-держави Північного Причорномор’я. Заселення греками-колоністами цих земель почалося в VІІ–VІ ст. до н. е.У процесі античної колонізації в Північному Причорномор’ї утворилися чотири основні центри. Перший – побережжя Дніпровсько-
Бузького і Березанського лиманів (міста Борисфеніда на сучасному острові Березань під Очаковим, Ольвія поблизу сучасного села Парутиного Очаківського району Миколаївської області).Другий-побережжя Дністровського лиману (міста Никоній, Тіра – нині Білгород-Дністровський). Третій – у Південно-Західному Криму(міста Херсонес, Керкінітіда – нині Євпаторія). Четвертий – на Керченському і Таманському півостровах (міста Пантікапей, Феодосія, Горгіпія). Усі ці центри були рабовласницькими демократичними республіками, які підтримували тісні зв’язки з Грецією і Римом.
Таким чином, давнє населення сучасної України пройшло всі основні етапи розвитку: кам’яний, мідно-кам’яний, бронзовий і залізний віки. Згідно з цим створювались типи суспільно-господарської організації життя: первісна і родова общини, племінна структура,станово-класове рабовласницьке суспільство.
- Слов’яни — одна з найчисленніших груп давньоєвропейського населення. Точно час виокремлення її з індоєвропейської спільноти ще не встановлено. Існує кілька концепцій про прабатьківщину слов’ян. Так, згідно з дунайською концепцією, яка походить з найдавнішого літопису- “Повісті временних літ” літописця Нестора, слов’яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися. За другою концепцією – вісло-одерською – прабатьківщиною слов’ян була територія сучасної Польщі. Згідно з третьою концепцією, яку підтримує переважна більшість дослідників, давні слов’яни розселялися між Дніпром і Віслою. Кожна з наведених концепцій, найімовірніше, фіксує той чи інший етап розселення слов’ян на початку їхньої історії. Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов’ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам’яток у цьому регіоні), ілінгвістичні дані. Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов’яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов’ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов’ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у ІV–V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов’янським населенням.Візантійські автори VІ ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов’ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.Анти (східні слов’яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче. Назва “анти” проіснувала недовго, до початку VІІ ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою “слов’яни”. В арабських джерелах згадується про союзи слов’янських племен – об’єднання східних племен ще до створення Київської Русі.
Слов’яни жили родами, племенами. Найдавніший вітчизняний літопис, згадуючи про розселення слов’ян у Східній Європі в ІX ст., називає різні племена: словени, кривичі, поляни, в’ятичі, радимичі,древляни, сіверяни та ін.
Починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі матеріальна культура східних слов’ян пройшла кілька етапів розвитку. Слов’янські племена найчастіше селилися групами на берегах річок та озер. Люди жили в землянках і напівземлянках з плетеними або дерев’яними стінами. Керамічний посуд був переважно ліпним з візерунками. Археологи при розкопках знаходять багато різноманітних знарядь праці і прикрас.
Основними заняттями східних слов’ян були землеробство і скотарство. Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес та інші культури. У слов’ян існували різні види ремесел: ливарне, обробка заліза,різьблення на кістці, виготовлення посуду та ін. Соціальні структури розвивалися в напрямку від первісної общини в перших століттях до н. е. до сусідської общини. Кількісне збільшення міст як економічних і політичних центрів, якісний прогрес різних ремесел і торгівлі,воєнні походи, в яких брали участь воїни всіх слов’янських земель- усе це сприяло утворенню східно-слов’янської держави — Київської Русі.
Запитання для самоперевірки.
1.Чи можна віднести племена трипільців до праукраїнських племен?
2.Чим характеризуються племена трипільської культури?
3.Що тобі відомо про перші скотарські племена на території сучасної України?
- Які теорії походження давніх слов’ян тобі відомі?
- Якими були основні заняття давніх слов’ян?
Тестовий контроль знань по темі:
« Початок людської цивілізації на території України».
1.Трипільська культура досягла найбільшого розвитку у:
а) землеробстві; б) скотарстві; в) ремеслі; г) торгівлі.
- Трипільці проживали у населених пунктах, побудованих на:
а) берегах річок; б) гірських полонинах;
в) степових просторах; г) лісових галявинах.
- Трипільці виготовляли керамічні вироби:
а) на гончарному крузі; б) ручним ліпленням;
в) штампуванням; г) не виготовляли.
- До відтворюючих занять первісної людини не відноситься:
а) землеробство; б) скотарство; в) ремесло; г) рибальство.
- Розташуйте східнослов’янські племена відповідно до зон розселення:
а) поляни; 1.Полісся;
б) сіверяни; 2.Карпати;
в) древляни; 3.Лівобережжя;
г) білі хорвати; 4.Київщина;
- Про розселення давніх слов’ян у VIII–IXст. містяться відомості у :
а) «Слові о полку Ігоревім»; б) «Повісті врем’яних літ»;
в) «Київському літописі»; г) «Галицько-Волинському літописі».
- У VIII–IXст. у Східній Європі існували такі державні утворення:
а) Славія, Куявія, Артанія; б) Росія, Україна, Білорусія;
в) Польща, Чехія, Словакія; г) Мазовія, Моравія, Богемія.
- « Матір’ю міст руських » називають місто:
а) Переяслав; б) Новгород; в) Київ; г) Чернігів.
- До кочових племен не відносяться племена:
а) кімерійців; б) трипільців; в) скіфів; г) сарматів.
- Племінним центром полян було місто:
а) Переяслав; б) Новгород; в) Київ; г) Чернігів.
11.До привласнюючих занять первісної людини відноситься:
а) землеробство; б) скотарство; в) ремесло; г) рибальство.
12.Першим суспільним поділом праці є виділення від землеробства:
а) ремесла; б) скотарства; в) торгівлі; г) рибальства.